Історія школи

Історія Трикратської школи

Школа… Це слово стало невід’ємним від нашої біографії і в кожному нашому успіхові визначна частина наслідків – робота вчителя, школи.

Ідучи по складній, не завжди протореній життєвій стежині, вболіваючи за невдачі і радіючи досягненим успіхам у своїй роботі, ми не завжди задумуємося над тим, що непримітні, але живучі паростки наших успіхів були вирощені в далекому пустотливому дитинстві.

Були люди, які оберігали ці паростки, прополювали їх від бур’янів, створювали умови для їх розвитку. Я маю на увазі милу серцю, дорогу нашу школу і її вчителів – тих мудрих садівників, що дбайливо вирощували і вирощують громадян своєї країни, ї невтомних трудівників. Тож про них ці сторінки!

Історія Трикратської школи – це історія нашого села, історія нашої держави. Це життя тисяч громадян Української землі. Хотіли ми чи ні, а історія школи тісно вплетена в історію нашої країни, в її політику, в соціально-економічні проблеми, в долю тих, хто був причетний до її створення. Хотілось би, щоб ці сторінки стали свідченням визнання  тих, хто вніс вагомий вклад у справу пошукової роботи. Головні герої цієї добірки – вчителі та учні, ті, що закінчили школу, люди села, хто самовідданою працею прославив свою землю.

У написанні її взяли участь 154 інформатори: ветерани педагогічної праці, краєзнавці, журналісти, бібліотекарі, колишні учні школи, працівники державного архіву Миколаївщини, Одещини, Херсонщини.

Радий буду, якщо в кожну сторінку цього скромного зібрання в майбутньому буде вписано читачем бодай один рядок факту чи події, що свідчило б про невмирущість інтересу до нашої школи.

Село Трикрати виникло в 1769 році, в той час, коли на бік російських військ перейшов загін з молдован, болгар, сербів на чолі з отаманом П. Скаржинським, який протягом усієї війни бився в складі російської армії. Царський уряд подарував йому 6тис.десятин землі, на яких і засновано село, що дістало назву Скаржинка. Згодом поміщик переселив сюди 100 кріпаків, куплених у Київській та Подільській губерніях. (Миколаївський облархів, ф.р.2778, ОП-1 СПР.77, арк..775)

Над річкою виріс розкішний поміщицький палац, що в майбутньому став приміщенням нашої школи.

Запорожці, що всіляко перешкоджали виникненню поміщицьких сіл у Причорномор’ї, тричі руйнували маєток. Саме в зв’язку з цим село згодом стало називатися Трикрати. (записки Одеського общества истории и древностей. Т2 стр.155)

В 1861 році в Скаржниці (Великій Скаржниці) відкрилася церковнопарафіяльна школа, яку відвідували 20 дітей. Хоча бажаючих навчатися в ній було дуже багато, а можливості мали не всі. В школу пішли діти заможних родин. Грамоту в селі знали одиниці. В 1865 році, під час межування панських та церковних земель в селі не знайшлося бодай десяти чоловіків свідків, щоб могли розписатися у межовому документі. (Хозяйственно - статистический обзор Херсонской губернии за 1890г. Херсон 1891, стр.38)

«В такому бідному селі, - зазначалося в одному звіті народної школи, - найбідніше населення не може посилати дітей до школи тільки тому, що не має ніякогісінького одягу. А якби й було в що зодягнути дітей і вони прийшли б до школи, то посадити б їх не було де, тому що приміщення, де навчалися діти, були малими та тісними». В цій незручній хатині діти вивчали Біблію, Євангелію Псалтир, а також набували знання з письма, мови, математики та інших предметів.

Після скасування кріпацтва у Трикратах поглиблювалася класова диференціація села, що вплинула на роботу школи. Два класи, що налічували кожен по 19 чоловік, скоротили.

В період посівної та жнив, дорослим доводилося працювати від світанку до смерку. З ними працювали і діти. Орач, за світовий день роботи, одержував 35 копійок, погонич – 20 копійок. Тож таким селянам навчати дітей не було за що.

Крім експлуатації з боку поміщика, селянська біднота терпіла й від посухи, градобою, шалених морозів. В 1889 – 1890 роках, коли на полях вимерзли всі посіви, коли селяни змушені були продавати останню худобу щоб купити якийсь пуд хліба аби не вмерли з голоду діти. Про те, щоб діти пішли до школи й мови не могло бути.

Із заяви губернської земельної управи про стан народної освіти в Трикратах та сусідніх селах, значилося: «З огляду вимальовується сумна картина – явної нестачі дітей в школі. В цих селах 80% дітей шкільного віку залишаються за бортом школи, бо змушені через нестатки і нужду покидати її…»

В 1895 році школу закінчило тільки 7 дітей. В музейній кімнаті школи, в розділі «Історія школи», лежить унікальний експонат – хромолітографія.

За 37 років існування школи навчання закінчило 524 учнів.187 з них отримали похвальні листи випробувальної комісії.

Тяжким і безпросвітним було життя учителя. В 1913 році В.І.Ленін писав «Росія бідна, коли мова йде про платню народним учителям. Їм платять мізерні копійки. Вчителі голодують і мерзнуть в нетоплених і майже нежилих хатах. Народні учителі живуть разом з худобою, яку селяни взимку беруть до хати. Учителів цькує кожний урядник, кожний сільський чорносотенець або добровільний охоронник і шпик, не кажучи вже про причіпки і переслідування з боку начальства. Росія бідна, щоб платити чесним працівникам народної освіти але Росія дуже багата, щоб кидати мільйони й десятки мільйонів на дворян – дармоїдів, на воєнні авантюри». І як приклад: На фронти першої світової імперіалістичної війни з села забрали понад 100 чоловік. Їх сім’ї, залишившись без годувальника, розорювалися. Навчання в школі припинилося. (Миколаївський обл. держархів ф. Р-1468, ОЛП-1 спр.31 арк.18)

Після лютневої революції становище трудящих селян не поліпшилося, школа заняття свої не відновила. Тому Трикратська біднота з великою радістю зустріла звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Рада селянських депутатів почала конфісковувати панську землю і роздавати її селянам. Не залишилося без розподілу, розгрому і пограбування приміщення маєтку Скаржинських. Багатотисячна бібліотека, частина якої була доставлена з Петербурга, Лубнів, Київської губернії – викинута була через двері другого поверху. Бібліотека знаходилася в тих кімнатах, ден вона знаходиться і тепер. Книжки, брошури  про агротехніку насадження лісів, наукові праці господаря цього будинку, дослідницька діяльність агрошколи, релігійну літературу – перелистував вітер, розтріпуючи і розкидаючи листки навкруги осиротілого обійстя. (Інформатори: Виноградчий Микола Семенович (1900р.н.), Великодна Зіна, Колісниченко Дмитро Якович (1888р.н.), Коцюбинський Ульян Сергійович (1897 р.н.)

Палітурка та обгортки книжок були шкіряні з золотавим написом та орнаментом, чеканними буквами бронзою та міддю»… «За вечір, величезну копицю книжок, що сягала другого поверху, розгребли селяни та діти на куриво. Меблі спалено, посуд, люстри винесено, вивезено і розтрощено. Майно маєтку - розграбовано

В березні 1918 року Трикрати зайняли німецько-австрійські окупанти. Вони розігнали Раду, повернули землю поміщикам і зажадали повернення всього майна в маєток Скаржинського.

В листопаді 1918 року в Трикратах була відновлена Радянська влада. Але через тиждень в село увірвалися петлюрівці. Вони хазяйнували до березня 1919 року коли село визволили радянські війська.

Увесь цей перехідний час заняття в школі було припинено. Наприкінці серпня 1919 року Трикрати захопили денікінці. В кінці січня 1920 року село визволив 400-й радянський полк під командуванням І.Н.Колеснікова.

26.12.1919 року було видано Декрет Раднаркому «Про ліквідацію не писемності серед населення», згідно з яким все населення віком від 8 до 50 років, що невміло читати та писати, мало навчатися грамоті (за державні кошти) російською чи рідною мовою. Завдання у розвитку освіти та боротьбі з не писемністю обговорювалося як на губернському з’їзді працівників освіти, так і на місцевому рівні, в селі. Після встановлення радянської влади комітет незаможних селян, що був створений в червні 1920 року, організував в селі суботники, під час яких було відремонтовано сільську школу. В відновлювальних роботах школи брали участь діти і підлітки.

З вересня 1920 року  дітям які сиділи за партами в тісних класах старої школи, відкрилася двері нової школи в приміщенні колишньої садиби Скаржинських. В обладнаному сільбуді вчителі читали лекції про політику партії, активно приймали участь по ліквідації не писемності серед дорослого населення села (Миколаївський обл.держархів Ф.Р.-687, оп. 1 спр.125 арк.96).

В 1921 році в Трикратах було засновано на пайових засадах сільськогосподарське товариство, яке на своєму засіданні вирішило нагородити заохочуваною премією вчительку Трикратської школи Віру Андріївну Горбову. Їй вручили 12 кусків мила, 3 пуди хліба і відріз матерії для пошиття костюма (Інформатори: Гура Влас Савелійович, Кологривий, Бурганенко А.11 П ЦК КП України. Ф.1 ОП 7 справа 478, аркуш 9)

Впорядкувалася вулиця, що вела до школи. Висаджено на ній багато дерев, засипано піском. В старому приміщенні парафіяльної школи відкрили дитячий притулок. Вчителі, що працювали в новій школі, проводили в селі масово-політичну роботу. В обладнаному сільбуді вони читали лекції, проводили бесіди, керували гуртками художньої самодіяльності. Багато юнаків та дівчат на той час приймали участь у гуртках: драматичному, хоровому, духового оркестру, оркестру народних інструментів.

  За рішенням партійного осередку в Трикратах було відкрито бібліотеку. В ній проводили чергування вчителі школи. А при Трикратській школі був створений штаб ЛІКНЕПУ. Після заняття загальноосвітньої школи в класи приходили дорослі і підлітки, ті, що по тій чи іншій причині не ходили до школи. Вчителі безкоштовно проводили навчання в школі по десяти хатках з неписьменними та малописьменними селянами.

Колишніх учнів Трикратської школи 20 травня 1920 року прийняли до комсомолу. Своїм секретарем комсомольці обрали Данила Говорецького, якого в серпні 1921 року класові ороги Радянської влади порубали на шмаття під хутором Шкуратові. В червні 1920 року на зборах селянської бідноти в селі організувався комітет незалежних селян. Усе доросле населення брало участь у суботниках, під час яких було відремонтовано сільську школу.

В 1923 – 1924 роках початкові класи працювали в дві зміни: 1 – 3, 2 – 4-ті класи згадує Дмитрієв Микола Мефодієвич. Вчителями а той момент працювало подружжя – Іван Іванович Ткач та Ольга Іванівна Ткач. «Вони були для нас як батько й мати, - говорить Колісниченко Олександра Єфремівна, - у своїх найдорожчих спогадах, - я завжди бачу світлий образ моїх перших вчителів».

Настя Іванівна Горбова – класний керівник четвертого класу водила дітей в поле, на тік. Збирали колоски по стерні, які потім кидали для обмолоту в машини.

З 1927 року, коли стала до ладу сусідня, Олександрівська гідроелектростанція, електрика увійшла в побут і трикратців. В школі загорілася «Лампа Ілліча». В 1928 році кілька десятків бідняцьких дворів об’єдналися у товариство спільного обробітку землі «Вільний робітник». Восени 1929 року на базі товариства спільного обробітку землі виник колгосп, який назвали іменем 22-х Червоних Партизанів. Потім утворилося п’ять колгоспів: «Вільний Яр», «Перемога», «Наука Маркса» та «Друга п’ятирічка».  В кожному з них, крім «Перемоги», була своя початкова школа. Хто з батьків мав змогу навчати дітей грамоти далі четвертого класу, той привозив або приводив в Трикратську неповно середню школу для продовження навчання. За рахунок цих шкіл в Трикратській школі збільшилася кількість дітей.

1930 – 1934 роки держава розв’язує одну з найскладніших завдань: обов’язкового загального початкового навчання. В ці голодні роки проведено велику роботу по розширенню мережі шкіл для дітей шкільного віку та підлітків. В селі при школі відкривається вечірня школа для робітничої сільської молоді. З Трикрат до Одеси посилають здібну молодь до вчительського Навчального закладу, щоб ті в майбутньому стали вчителями.

Важкими були для школи роки голодомору 1932 – 33 років, як і для всієї України. Школа працювала з великими перебоями. Діти до школи приходили тоді, коли всі знали – «що сьогодні по класах будуть роздавати галети з вівсянки, чи макуху з соєвою олією». При вході в школу всім дітям насипали по ополонику затірки. З голоду вмирало багато дорослих і дітей. В сімї Літік помер господар і двоє дітей. Їх ховали в ящику з би старки. Багато дітей залишали школу, йшли з дорослими шукати хліба.

В 1935 році з ініціативи директора школи Т. І. Дрогомощенка відкрито будинок колгоспних хлоп’ят. Після навчання діти разом з вчителями, яких в школі працювало 14, обладнали автомодельний кабінет, бібліотеку, в якій було 2,5 тис. книжок, створили гурток юних музикантів. Учні старших класів організували гурток юних кіннотників, для них колгосп виділив коней, сідла. В школі діяла постійна кіноустановка. Учні проводили цікаві вечори, ставили вистави.

В Трикратському лісі, за яким учні дбайливо доглядали, проходили шкільні свята. На полянах діти старших класів ставили гойдалки, а на «жовтому» плесі до старих дубів були закріплені «Ліани», за допомогою яких «перелітали» на другий беріг річки Арбузинки.

В 1936 році хлібороби колгоспів зібрали високий врожай зернових по 28 ц. з гектару. Колгоспники отримали по 20кг хліба на трудодень. Тільки за вовну господарство одержало 19412 крб. прибутку. Вівцеферма стала учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Колгос маючи значні кошти відкрив в школі їдальню, в якої безкоштовно обідали учні школи.

1937 – 1938 р.р. під час збирання врожаю в колгоспі було організовано піонерські пости охорони врожаю. Пішки, та на конях, школярі проводили чергування на польових дорогах – охороняючи поля від пожеж. Загони охоронців ловили шкідників сільського господарства, ганяли горобців, вороння від соняшників.

Біля школи, в одному з старих будинків, жили вчителі Якименки Олександр Іванович та Лідія Лукічна. Яскраве і незабутнє враження справили на краєзнавців розповіді учнів 8 класу 1938 року про те, що Лідія Лукічна мала стільки енергії і винахідливості, життєрадості, що учні в потай від педагогічної інструкції вважали її за свою ровесницю. Вона завжди вчила тому, «що людина повинна бути не пасивними спостерігачем життя, що успіхів у житті не знаходять, а здобувають». Вчила учнів вишивати, співати, кулінарії. Проводила цікаві бесіди і змістовні вечори. Вона керувала також хоровим колективом. На той час в школі великою популярністю серед дітей користувалися фізкультурні гуртки.

Почуття глибокого розуміння завдань, які стояли перед школою, уміння тісно повязувати навчання з життям – риси, які характерні були для невеличкого педагогічного колективу в складі якого були: Лазов Дмитро Григорович, Кісов Пилип Павлович, Ступакова Клавдія Кузьмічна, Геєр Леонід Францович, Юрченко Оксана Олексіївна, яка не довгий час була директором школи.  

В кінці тридцятих років в Трикратській школі працювала «легендарна» техпрацівниця Говорецька Ганна Павлівна. Сама встигала за ніч натопити груби кострицею коноплі. Дзвонила на уроки й з уроків. Носила з яру питну воду. Вранці – першою зустрічала дітей і вчителів школи, відзначалася бойовим характером. Було «грозою» для хлопців бешкетників і порадницею для дівчаток. Її боялися і поважали діти. З 26-ти інформаторів, що розповідали історію школи, не всі могли згадати всі прізвище вчителів, імена та по батькові однокласників, а «бабу Павличку», - як її лагідно називали – пам’ятали і з теплотою згадували всі ті, хто навчався до війни і після неї.

В школі посилилася боротьба за якість навчання, за виховання вчительських кадрів.

В 1940 році з девятого класу пішли навчатися до Одеського педагогічного інституту Давиденко Віра Яківна, Кострикіна Марія, Степанова Люба, Леля Надія, Колісниченко Олександра Єфремівна. Але навчання не прийшлося, бо  страшним лихом обрушилася на Трикрати як і на всю країну фашистська навала. На захист рідної землі піднявся увесь народ. В тім числі і наші односельчани. Понад 600 трикратців пішли захищати свою землю від фашистської чуми, майже всі вони – учні нашої школи.

5 серпня 1941 року німці захопили село. Припинилося навчання у школі. В її приміщенні жив і працював німець-комендант, праця якого зводилась до того, щоб увесь світовий день наглядати за роботою людей в полі за допомогою біноклів.

В школі чинили допит і розправу над людьми. Ніколи не думав комсомолець-підпільник Іван Давидович Мальченко, що в тому класі, де він колись сидів за партою, тепер, тут його будуть по-звірячому катувати. Не видав патріот свого товариша Степан Лук’янова, та брата Миколу і був в лютневу ніч 1942 року повішений в центрі села.

Не один раз німці заганяли до лісу доросле населення, а особливо дітей шкільного віку, щоб «прочісувати» «Василеву пасіку», «Виноградний ліс» «Миронів сад» для виявлення в них радянських розвідників. (Додаток 17 Андрейченко Д.П., польовий щоденник-3)

Фашисти думали: побачивши незнайомця – розвідника чи партизана хтось з дітей крикне переляку. Хоч яку німці винагороду не обіцяли за спійманого розвідника, та трикратні, що йшли лісом «облавою» в один голос наглядачам відповідали давно заготовленою фразою: - «Нічого не бачили».

Важка доля склалася для перших випускників 10-го класу Трикратської школи. Отримавши атестати зрілості в травні 1941 року вони замість того, щоб продовжити навчання в вищих та середніх державних закладах країни – в червні місяці стали до лав захисників Вітчизни.

Нещодавно знайдено фронтовий щоденник Коцюбинського Лева Ульяновича в якому дрібним почерком занесені всі прізвища юнаків та дівчат того класу (див. додаток 43, альбом 2).

Не всім посміхнулося щастя – повернутися живими з війни до рідної домівки.

В сорокових  важких роках смертю хробрих загинули випускники першого випускного класу:

• Некрасов Микола Васильович
• Ґудзь Олександр Олександрович
• Гогора Петро Прокопович
• Мухонько Федір

В історію школи немеркнучими в віках літерами вписано імена і героїчні подвиги учителів, вихованців та учнів.  При виконанні бойового завдання не повернувся з глибини підводний човен Чорноморського флоту в екіпажі якого був моряк, колишній піонервожатий школи Олесь Дрига. При форсуванні річки Дністер загинув учасник війни Фінляндією вчитель української мови і літератури старший лейтенант Луговий Іван Михайлович.

20 березня 1944 року полки 58-ї гвардійської дивізії 37-ї армії очистили село від окупантів. В приміщенні Трикратської школи розташувався військовий госпіталь радянської частини. Важко поранені солдати та офіцери лежали на першому поверсі. Поранені, які могли хоч трохи рухатися – розташувались на другому поверсі школи. (розповідь Лугової О.А., Кологривої О.І., Яцюк Катерини, Мальченко Микола, Літвінової О.І.)

Змучені. Пробиті кулями та осколками піхотинці, обгорілі танкісти, зв’язківці лежали не на пухких перинах, а на матрасах набиттих соломою, що постелені були один біля одного на підлозі. В підвалі школи для госпіталю працювала кухня. Поранених солдат в обидві руки – годували трикратні. Наші війська рухалися на Захід. Важко поранених виносили на носилках, вантажили на машини і відправляли в тил звільненої країни. Інших евакуювали вслід наступаючим військам. Померлих від ран - селяни в холодний дощовий березень з школи ховали в братській могилі на сільському цвинтарі, на місці де був похований невідомий солдат, який загинув в 1941 році (додаток 14).

Ще гриміли бої, а вже почалася мобілізація трудящих на відбудову зруйнованого господарства. Нелегко було піднімати колгосп: не вистачало тягла, робочих рук, не було тракторів, автомобілів. Було врятовано лише 5 корів та 9 овець.

На тимчасово окупованій території майже цілком знищено навчально-матеріальну базу школи. На її горищі було знайдено - 10 поламаних парт, 2 столи і 6 стільців. Останнє, все було спалено війною.

Сільська рада доклала багато зусиль для відновлення роботи школи. На організованих нею недільниках, приміщення ремонтували жінки, літні чоловіки, діти. До школи зносили лавки, стільці, столи, або просто дошки і цвяхи.

Вчителі на чолі з директором школи Пономаренко Михайлом Костянтиновичем ходили по Трикратах. Робили подвірний обхід всіх жителів села. Виявляли дітей шкільного віку, умовляли їх приходити до школи, говорили про необхідність навчання, проводили роз’яснювальну роботу серед населення.

1 вересня 1944 року навчання розпочали 197 учнів. В класах сиділи діти різного віку: в першому – семирічні, десятирічні й дванадцятирічні учні.  Учителів не вистачало. До роботи залучалися ті, хто до війни навчався рік – два в учительських училищах та інститутах – Азлер Надія Павлівна, Горбова Олександра Іванівна.

На початку 1945 року Пономаренко Михайло Костянтинович виконуючи свій громадський обов’язок – відгукнувся на заклик Батьківщини – пішов у ряди месників (додаток 17 пол.щ.5) .  через короткий час все село було вражене гіркою звісткою про те, що директор Трикратської НСШ виконуючи бойове завдання віддав своє життя за честь і незалежність своєї землі. 9 травня 1945 року, Перемога!!! Капітуляція Німеччини, учні, вчителі з прапорами в центрі села на мітингу з усім населенням Трикрат.

1 вересня 1945 року на лінійку готовності школу «вивів» директор Ганник Олексій Прокопович та завуч Цуркан А.Т. Заняття розпочали в дві зміни. Навантаження було розподілено серед 12 вчителів (див. додаток №5)

Враховуючи інтереси школи і прохання батьків, що зібрали 6037 крб грошей – вирішили купити для дітей підручники. Централізоване ж забезпечення школи підручниками відбулося лише на 10 – 15%.

Оскільки колишні студенти Одеського педагогічного інституту Азлер  Н.П. та Колісниченко О.Є. добре орієнтувалися в причорноморському місті – за книжками послали саме їх. Того ж навчального року прийняли на роботу піонервожатою Рожко Марію Василівну. Військове навчання проводив фронтовик Коцюбинський Л.У.

Перші післявоєнні вчителі. На їх плечі ліг неймовірно важкий тягар – післявоєнна школа. Піднімати її з руїн випало саме на їх долю, лікувати покалічені війною дитячі душі прийшлося Ступаковій К.К., Бондаренко В.М., Колісниченко О.Є., Пономаренко Л.А., Азлер Н.П., Горбовій А.І., Перекупко О.І., Дітковська Л.Ю., Осипова Ф.О., Цуркан А.Т., Ганник О.П.

Діти в довгий час відлучені від школи були недисципліновані, не зібрані. Працювати з ними було дуже важко.деяким вчителям бракувало педагогічного досвіду. Навичок, умінь. Але було головне: любов до дітей, прагнення відкрити ними переможну й трагічну сторінку радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

На героїчних прикладах батьків – вплинути на подальшу долю дітей на вибір широкої і світлої дороги в життя. І це допомогло вчительському колективу боротися з труднощами. Щодня в школі стоїть одне питання: підвищення якості навчання учнів.

Повернувшись з Німеччини «Остарбайтер» Морозюк Олена Артемівна почала працювати в школі піонервожатою. До класів прибуває нове освітянське товариство: Орлова Валентина Дмитрівна, яка відразу стає класоводом ІУ класу, Котюг Микола Дмитрович. Учасник Велико Вітчизняної війни, закінчив до війни Миколаївський педагогічний інститут і приїхав до Трикрат викладати російську мову і літературу. З перших днів роботи прагне на своїх уроках показати учням, щоб вони зрозуміли своїм дитячим серцем, якою дорогою ціною завойовано для них право спокійно вчитися, працювати і творити.

Викладати математику приїхала дружина Миколи Дмитровича – Клавдія Степанівна. Діти люблять і поважають свою вчительку, її добрі очі, спокійний тон, розсудливість і справедливість. Багато ініціативи уміння й праці вкладає вона в свою любиму справу.

В кінці 1947 року, не зрозумілим тоді, для вчителів та учнів були вказівки Міністра освіти УРСР і Райво – зняти з програми вивчення в 1 – 7 класах творів Максима Рильського та Юрія Яновського. А класних керівників зобов’язано було спланувати окремим розділом виховного плану – антирелігійну роботу, куди входило б: не носити дітям на шиї хрестики, не молитися богу, не виконувати релігійних пісень, не читати Біблію, Євангелію, дітям і вчителям не приймати участь в обрядових дійствах, а вивчати з дітьми антирелігійні вірші, знати загадки, прислів’я, приказки антирелігійного змісту.

Сплановано було ряд бесід, лекцій спрямованих проти забобонів, народних цілителів, ворожок. На вечорах, уроках з допомогою хімічних дослідів «розвіювали» міфи святцтва та обновлення вікон.

Йшла весна 1949 року. Між класами школи йшло змагання: хто більше і якісно зробить годівниць і будиночків для птахів, а 19 березня вся школа прийшла до Майської поляни та до Жовтого плеса щоб відзначити «День птахів».

В школі постійно йде боротьба за успішність та поведінку. На порушників дисципліни виносяться стягнення, деяких виключають зі школи. А сумісним засіданням педагогічної ради школи та депутатів сільської ради встановлено, що учні 1 – 4 класів мають право робити прогулянки в зимовий час до 20 години вечора, а в літній до 21 години.учні 5 – 7 класів в зимовий час до 21 години, а в літній до 22 години.учням до 17 річного віку забороняється відвідувати в сільському клубі кіносеанси в вечірній час. По вулицях, біля клубу в вечірній час чергували батьки й вчителі.

Величезною радістю для освітян, як і для всіх жителів було підключення села Трикрати до електромережі Олександрівської ГЕС. Знов на вулицях села, в школі запалали електричні лампи.

Виконуючи вказівки партії та уряду про ліквідацію не писемності та мало писемності в селі, наказом директора школи виділено вчителів Колісниченко Олександру Єфремівну та Горбову Настасію Іванівну. Вони тривалий час робили подвірний обхід, виявляючи неписемних та мало писемних селян.

В школі на той час уже працює 18 вчителів. П’яті класи наповнювалися не тільки тими дітьми, що жили в Трикратах. 1 вересня 1950 року було зараховано 25 учнів з Ахтовської початкової школи, 6 учнів Зорянської початкової школи та 6 учнів Вільноярської школи. До першого класу прийнято 18 дітей. Відчиняються двері колишньої парафіяльної школи де навчаються учні 1 – 4 класів.

Красиве, хоч і не багате життя учителів школи. Чудові в них серця, сонячний їх духовний світ. Різні життєві шляхи привели їх до Трикрат, різний вік у цих чудових людей, різні в них характери і різні спеціальності але в їх діяльності є багато спільного. І це спільне насамперед – самовіддана творча праця, бажання того, щоб діти виросли справжніми людьми, навченими і культурними.

Вчителі безкоштовно керують гуртками художньої самодіяльності: хоровим – Пономаренко М.Л., драматичним – Онощенко М.Я., танцювальним – Орлова В.Д., літературним – Коваленко Є.Т.

Орлова Валентина Дмитрівна вийшла з ініціативою до педради, щоб подати на розгляд виконкому сільської ради матеріали про допомогу дітям сиротам і напівсиротам, що начаються в школі. Така акція була проведена успішно. Напередодні 1 вересня 1951 року діти отримали взуття та одяг. В цей же рік директором школи стає Кочетов Дмитро Мефодійович. Василь Максимович Молчанов зарахований викладачем російської мови і літератури, його дружина, Віра Михайлівна, вчителем 1 – 4 класів.

Продовжується відбудова народного господарства країни. Важко державі утримувати освіту за рахунок бюджетних асигнувань. В 1952 році в школі вводиться оплата батьками коштів за навчання дітей в 8 – 9 класах. Багато дітей залишають школу.

З метою завершення ліквідації не писемності в селі Трикрати для індивідуального навчання виявлених раніше не писемних та мало писемних громадян – призначено 10 вчителів школи. Наприклад, до вчителя Сопу нової Віри Архипівни було закріплено троє не писемних селян : Сторчак І.Н., Ляшенко А.Г., Петрову Т.Я. До вчителя природознавства Біденко Євдокії Федорівни: Плачинду М.К.,  Мачкову В.І.

Вчителі ходять по десятихатках, куди збирають не писемних і проводять з ними уроки. А в школі, вперше за її існування, прозвучала французька мова. Її викладати приїхала до школи Ціва Абівна Бараз. Навчання дітей іноземної мови розпочали з 3 класу.

Вчителі Трикратської школи – ці мудрі садівники, що так дбайливо вирощували свій молодий сад – майбутніх невтомних трудівників, дочекалися першого цвіту, випуск першого післявоєнного десятого класу. 25 червня 1953 року 12 учнів отримали атестати зрілості. З Воронівської НСШ приїхала до Трикрат викладати математику в 5 – 7 класах Людмила Яківна Цвігну. Знали її всі, цю невисоку на зріст жінку з посрібленою роками високою зачіскою і уважними лагідними очима з перших днів роботи була до неї пошана і повага, до самовідданої трудівниці сільської школи.

З Людмилою Яківною до Трикратської СШ приїхав Віктор Кирилович Христинко, який став викладати російську мову і літературу та його дружина Лідія Петрівна Маноловецька – виклад української літератури, завуч. Сила нашої школи в тих, хто своєю працею творить її історію, в учителях, чесних, працьовитих і розумних.

Віктор Кирилович докладає багато зусиль не тільки для поліпшення справи вивчення свого предмета, а й організовує в школі гурток радіолюбителів. Цікаве й змістовне було життя гуртківців. Учні з великим задоволенням ходять до гуртка де беруть безпосередню участь у проектуванні і виготовленню радіоприймачів, слухають радіопередачі. На багато сіл Вознесенського району вперше тільки у Віктора Кириловича засвітився екран телевізора. Вчителі, учні, батьки і всі бажаючі приходили дивитися незвичайне видовище – телепередачі.

Урочисто проходять в селі святкування 10 річчя Перемоги над німецькими загарбниками. В них приймають участь вчителі і учні школи. Почуття патріотичної гордості викликає в учнів героїчне минуле їхніх батьків та дідів за визволення, за ратні подвиги у боротьбі проти фашизму.

25 червня 1956 року атестати зрілості отримало 40 випускників. На той час в школі працює педколектив з 20 вчителів, в центрі уваги якого стоїть піднесення на вищий ступінь навчально-виховний процес, посилення трудового виховання.

Вчитель Андрій Микитович Мовчан викладав біологію і природознавство. Широко і змістовно він проводив заняття гуртка юннатів. На дослідних ділянках учні вирощували овочі. Помідори, цибуля та огірки були в меню шкільної їдальні. За помірні ціни овочі навіть продавалися за межі школи. Андрій Микитович був справжнім «моржем». В морозні зими він щодня рубав ополонку в Арбузинці і пірнав в крижані води, загартовуючи себе.  

Директор школи Дмитро Мефодійович Кочетов зумів очолити учителів, разом з ними привести школу до значних успіхів. В кінці п’ятидесятих років біля Арбузинки почали насаджувати фруктовий сад, а біля самої школи – висадити парк з дерев, що принесли з Скаржинського лісу. Роботою керував великий любитель природи, садівник, учасник Великої Вітчизняної війни Олександр Михайлович Альошин.

Наше вчительство виросло в могутню культурну силу, виділивши з своїх рядів учителів, які добре володіють педагогічною майстерністю, показують зразки в справі навчання і естетичного виховання. Серед них Тамара Трохимівна Крижанівська – вчитель історії виховує в учнів не тільки моральні якості, високі почуття патріотизму, а й любов до української пісні, до Шевченківського слова. Разом з Т.І.Кочетовою організувала виставку дитячої художньої творчості, малювання, ліплення, різьби, вишивки, аплікації.

В.М.Молчанов викладав російську мову але й керував дитячим хоровим колективом. Любими його музичним інструментом була мандоліна. В огляді художньої самодіяльності присвяченому 15-й річниці Перемоги в Великій Вітчизняній війні, Василь Микитович отримав подяку від зав. Райво. Його хоровий колектив зайняв призове місце в районі. На творчий звіт були представлені також колективи: драматичний – керівник Котюг М.Д., Літературний – Коваленко Є.Т., Танцювальний – Олійничук Т.Д.

23 червня 1960 року на випускному вечорі вперше за історію школи, випускник Ніколекнко Василь Андрійович за особливі успіхи в навчанні отримав атестат особливого взірця.

3 серпня 1960 року в школі працює Олександр Гаврилович Білий. Закінчивши Миколаївський педінститут він приїхав до Трикратської СШ щоб вести уроки фізичного виховання.

Викладати німецьку мову приїхала Галина Костянтинівна Волошина.

В 1961 році в школі відкривається інтернат вихователем якого призначена Марія Парфенівна Варфоломієва. Характерна риса в її роботі на протязі всього шкільного життя – прагнення йти вперед. Для цього вона багато читає і не тільки вчить сама, а й вчиться в інших. Уроки в тих класах, що вона навчала – завжди були цікаві й змістовні. Вона старанно до них готується, використовуючи різні форми та методи пояснення й закріплення матеріалу.

Закінчивши Одеський університет призначена вчителем української мови і літератури колишня учениця Трикратської середньої школи Біла Світлана Харитонівна.

В цьому ж році атестати зрілості особливго взірці отримала Ганна Іванівна Демченко. Талановита учениця встигала зробити якщо не все, то дуже багато. Вона приймала участь в гуртках: драматичному, співочому, домоводства, фізкультурному. Щодня ходила пішки до школи з Мертвоводських хуторів і встигала навчатися тільки на «5».

В 1963році учень десятого класу Дончик Леонід встановив рекорд школи з штовхання ядра – 12м 70см, метання спису – 55м

Великий обсяг робіт вчителі з учнями виконують на полях колгоспу ім..22-х Червоних Партизанів по збиранню різних культур, за що були відзначені правлінням колгоспу цінними подарунками. На оой час в колгоспі працюють кваліфіковані спеціалісти, що після закінчення школи стали агрономами, інженерно-технічними працівниками. 55 комсомольців стали застрільниками будівництва нових тваринницьких ферм та їх механізації.

З 1964 – 1965 навчального року директором Трикратської СШ став Володимир Миколаєвич Коваленко, учасник Великої Вітчизняної війни, закінчив Миколаївський педагогічний інститут, весела, доброзичлива людина, професійний майстер по дереву, строгий та від повільний за свою справу вчитель.

Величезна підготовка ведеться всією громадськістю села по відзначенню 20 річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років. Біля нового Будинку Культури споруджується пам’ятник загиблим воїнам куди переносяться останки воїнів 58-ї гвардійської стрілецької дивізії. В день Перемоги до обеліску сходяться жителі села, опустивши над могилою прапори, поруч з ветеранами війни стоять учнівські колони. З глибокою пошаною згадують трудящі героїчний подвиг народу-переможця. Це хвилююча традиція виховує в учнів почуття патріотизму, дружби, любові до рідної землі.

1965 році на 20-р Перемоги останки воїнів перенесено до БК, де поставлено пам’ятник. Біля нього учні стоять у почесній варті. На честь двадцятиріччя Перемоги проходили спортивні змагання в школі. В бігу на 100м учень Дробот В.Є. встановив рекорд школи – 11,9 секунд, а Созонов Володимир по стрибках в довжину – 5м 87см.

У відповідності з розпорядженням Міністра освіти УРСР з другого півріччя 1965 – 1966 навчального року вносяться такі зміни у навчальні плани і програми 10 класу, не вивчаються теми з української літератури М.П.Бажана, з російської літератури – «Хмурое утро» О.Толстого і «За Далю даль» О.Твардовского.

Починаючи з 1966 року в Будинку культури села починають роботу на професійному рівні гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, танцювальний, духового оркестру, художнього читання, співочий. В їх роботі приймають участь 82 учні. Навколо палацу культури старшокласники висаджують красивий парк «Перемоги».

В 1967 році Агітаційно-художній колектив «Юність» в якому приймає участь 21 учень 9 та 10 класів Трикратської СШ в складі делегації самодіяльних аматорів Миколаївської області з міста Миколаєва на теплоході «Тарас Шевченко» вирушили по Дніпру до міста Києва.

На зупинках, які відбувалися на шляху до столиці, проходили зустрічі з артистами тих областей і районів де зупинялися Миколаївці. Колектив побував у Каневі, на Тарасовій могилі.

В Києві «Юність» стала лауреатом республіканського огляду художньої самодіяльності, присвяченого 50-річчю Жовтневої революції.

Виступ колективу відбувся у Жовтневому палаці столиці України. Тепло сприйняли кияни і гості Києва виступ і нагородження сільських аматорів медалями лауреатів фестивалю, а керівник цього чудового колективу В.А.Ярошенко удостоєний медалі «За трудову доблесть».

До 1968 року 650 чоловік з села здобули середню освіту у місцевій школі. 65 з них закінчили технікуми, 50 – ВНЗ країни і стали лікарями, агрономами, вчителями. З 1961 по 1968 роки 10 випускників школи отримали атестати особливого зразка, нагороджені срібними медалями. Всі вони вступили на навчання до ВНЗ країни.

Вчителі Жулай Ф.П., Коваленко Є.Т., Білий О.Г. крім безпосередньої роботи в школі є агітаторами пропагандистами. Вони беруть дійову участь у масово – політичній роботі серед населення, допомагають трудящим масам підносити свою свідомість, добиватися виробничих успіхів. Там, де проводяться бесіди чи лекція, вивішується список учнів з їх оцінками. Найпекучіші проблеми дисципліни і навчання почали вирішуватися з батьками.

Такі заходи педагогічного колективу відразу почали давати позитивні результати. Зменшилася кількість невстигаючих, покращилася дисципліна в школі.

В 1970 році агітаційно – художня бригада в складі якої було 19 учнів Трикратської СШ стала Лауреатом фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 100 річчю з дня народження В.І.Леніна. колектив нагороджений медалями фестивалю, а керівник колективу нагороджений почесною грамотою Верховної Ради УРСР.

В 1971 році на спортивних змаганнях учениця Кузьмін Ольга встановила рекорд школи з штовхання ядра – 11м, метання гранати – 38 м.

В 1972 році до школи приходить працювати Надія Сергіївна Кочетові. В атестаційному листі цієї вчительки значиться: Надія Сергіївна віло володіє методами викладання свого предмета, викликає в учнів інтерес до знань і поглибленого вивчення німецької мови. Дбайливо прищеплює вчителька своїм вихованцям любов до знань, до праці.

Наша школа багата на такі чудові приклади.

Випускниця Омельченко Наталка Петрівна отримала атестат особливого зразка, Варфоломієва Людмила Володимирівна, Сопунова Надія Григорівна,  Жулай Людмила Федорівна, Бойко Валентина Миколаївна теж показують високі зразки в навчанні. В цьому році учениця Савченко Тетяна Миколаївна встановила рекорд школи в бігу на 100 м – 13,0 секунди та стрибки в довжину – 5 м 05 см.

Постійна невдоволеність вчителів в досягнутому, розуміння того, що ще мало зроблено – породжують творче піднесення, бажання зробити ще більше, наполегливо працювати.

Обласна газета «Південна Правда» за 18.05.1973 року пише: «Двічі лауреат республіканських конкурсів агітаційно-художній колектив «Юність», що створена з вчителів та учнів Трикратської СШ Вознесенського району, 9 разів підряд завоювала І місце в обласних конкурсах.

За активну роботу і високу виконавчу майстерність цей колектив рішенням обласного журі конкурсу нагороджує туристичною путівкою на ВДНГ в столицю нашої Батьківщини м. Москву.

Краєзнавчий загін «Пошук» в складі якого 14 учнів 9 – 10 класів за 1974 – 1975 навчальний рік зібрав 226 експонатів – свідків жахливої війни 1941 – 1945 р.р. на виставку, яку організували краєзнавці на честь 30-ти річчя Перемоги запросили фронтовиків: Петровича В.М., нагородженого багатьма медалями та орденом Червоної Зірки; Барьянова І.І., Демиденко К.В., Давиденко І.О., Жулая Ф.П. З 1976 року в школі працює Акуніна Галина Вікторівна, спочатку організатором позакласної роботи, а потім вчителем математики.

В 1977 – 1978 навчальний рік, під керівництвом О.Г.Білого команда хлопців зайняла ІІ місце, а команда дівчат ІІІ місце на обласних змаганнях з ручного м’яча. Призери змагання отримали нагороди. (див. додаток №41). В цьому ж році Світлана Харитонівна Біла отримала звання старшого вчителя і вчителя вищої категорії. Чесна, сумлінна праця вчительки була високо оцінена Урядом країни та Міністерством освіти України, вона нагороджена медаллю «За трудову відзнаку», а її учень Сергій Володимирович Мачков в 1979 році атестат зрілості отримав без жодної оцінки «4» - 19 п’ятірок. Занесений до книги Слави Трикратської СШ.

В Трикратах великими темпами почалася розбудоваі реконструкція підприємств, будівля житла для робітників. В селі збільшилася кількість дітей. Постало питання будівництва нової школи. Будівництво розпочалося в 1980 році. Функції виконавця будівельних робіт взяло на себе ПМК-1 Облколгоспбуду. Очолив будівельників старший прораб Староверов Ф.П.

В 1980 році пішов на пенсію один з фундаторів післявоєнної педагогічної когорти В.М.Молчанов, скромний, вимогливий до себе і до учнів вчитель. Повернувся з проклятого Афганістану перший, кого загнала непродумана політика уряду країни – учень Трикратської школи Вербицький Володимир Миколайович.

В березні 1981 року Міністерство освіти України нагороджує директора Трикратської школи О.Г.Білого Знаком  «Відмінник народної освіти».

З метою виховання в учнів бережливого ставлення до навчальної книги, повагу до людей, творців ї, в школі проходять конкурси класів по бережливому ставленню до підручників. Підтримані конкурсним темпом, в класах організовують гуртки юних палітурників «Книжкові лікарні». Завершується будівництво школи. В допоміжних роботах приймають участь учні школи, вчителі, батьки. Зусилля та терпляча впертість, яка при суща директору школи Ф.П.Жулаю, а згодом і Білому О.Г. допомогла «пробити», здавалося б «незрушну стіну» зведену з негараздів, що заважали будівництву. Скільки принципових ходінь та звернень, поїздок, врешті-решт дали свої результати.

1 вересня 1981 року в урочистій обстановці відкрила двері нова триповерхова школа. Замовнику, тобто колгоспу ім..22-х Червоних Партизанів, будівництво школи обійшлося в 660000 крб. Кабінети і класи забезпечені всім необхідним згідно кошторису. Технічним оснащенням, меблями, інвентарем школа забезпечена на суму 143000 крб.  в школу прийшло вчительське поповнення. З Акторської школи викладати українську мову і літературу, колишня випускниця Трикратської СШ Петрович А.В., а вчителем початкових класів стала Бокотько В.Н. Завучем школи призначено Головатенко Василя Максимовича. Рідкої душі людина, подвигу гідний трудівник. Лагідна і скромна людина. З книжками під пахвою йшов він вулицею, відповідаючи поклоном на кожне привітання дітей і дорослих. В старій школі відкрилася школа мистецтв. 1 вересня 1981 року в свої класи вона прийняла 91 учня. На віділ: баяна і акордеона, фортепіано, відділу хореографії і відділу образотворчого мистецтва (див. додаток №12).

Продовжується в школі  профорієнтаційна робота, яка була організована в попередні роки і дала свої позитивні результати. Радісна звістка облетіла все село – додому повернувся воїн – інтернаціоналіст Кулібаба Анатолій Леонідович. Колишній учень, який після закінчення школи встиг понюхати пороху, побачити війну, кров і смерть.

З метою систематичної і якісної роботи серед учнів у напрямку вибору ними любимої справи - спеціальності та формування активної життєвої позиції, створена в школі комісія у відповідності з Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальший підйом масовості фізичної культури і спорту», в Трикратській СШ щомісяця проводяться дні здоров’я і спорту. Діти змагаються по програмі дитячих спортивних ігор «Старти надій», змагання на кращого бігуна, стрибуна, мета теля та інших видів спорту.

В 1982 році в школі проходить перевірка виконання наказу №46 по Вознесенському РайВО «Про посилення відповідальності керівників школи за своєчасне отримання учнівською молоддю 8-річної та середньої освіти».

В висновках комісії зазначено: «Слід відзначити якісне виконання планових показників в районі у боротьбі з пропусками учнями уроків без поважних причин, ліквідації тривалої неуспішності та другоріцтва, профілактиці правопорушень серед неповнолітніх..

З 1983 навчального року з дитячого садка колгоспу  з своєю підготовчою групою приходять в школу Вовк Надія Василівна. Викладати українську мову та література в школу приїздить Наконечна Галина Володимирівна. Молоді, енергійні вчителі вчать дітей жити, не відступати перед труднощами, дають нову наснагу творити. Їхні думки роблять багатшими і сильнішими.

1984 рік – рік підвищення ставок заробітної плати для вчителів та вихователів, а 56 учнів 7, 8, 9 класів відряджено на екскурсію до Чорноморського міста Одеси, щоб познайомитися з рідним краєм, революційними та трудовими традиціями міста.

23.11.1984 року в місті Миколаєві проходить обласне свято, присвячене 170 річчю народження Т.Г.Шевченко. до програми свята включено виступ дитячого колективу танцю «Пролісок» під керівництвом Л.Ф.Кучеренко.

В відповідності з основним направленням реформ загальноосвітньої школи, відбувається поступовий перехід до навчання дітей шести річок, з бажання батьків, рівня розвитку дітей. В перший клас прийняли дітей, яким виповнилося шість років до 1 вересня поточного року. Організовано групи продовженого дня, які забезпечуються харчуванням установленим для груп продовженого дня.

Згідно наказу РайВО в школі створюється технічний всеобуч. Заняття проводяться 1 раз в місяць, перший вівторок. Та не тільки навчанням багата школа. Дарич Олена стала переможцем конкурсу читців в Миколаєві, а агітаційно-художній колектив в складі якого 20 учнів 8, 9, 10 класів отримав медалі лауреатів Всесоюзного огляду самодіяльності народної творчості присвяченого 40 річчю Перемоги в Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 р.р. (див. додаток №14).

Згідно Положення штабу експедиції «Моя Батьківщина СРСР» по туристичним путівкам в тур-екскурсію до м. Москви відправлено 29 учнів на чолі з вчителями Бердик Л.Ф, та Якушевою Г.К.         

В школі проходе взаємоперевірка класів в результаті відзначено сумлінну роботу в початкових класах, вчителів Матюхіної Г.С. та Кулаковської А.У., які досягли найвищих якісних показників засвоєння учнями програмового матеріалу.

В 4 – 7 класах відзначають старанну роботу вчителів Багнюк В.І. та Гоп’як М.В.

Головатенко В.М., заступник директора, забезпечує роботу методичних обєднань, впроваджує передовий педагогічний досвід, здійснює контроль над викладанням уроків.

Сидоренко А.В., організатор позашкільної та виховної роботи, керує методобєднанням, забезпечує діяльність учнівських організацій у школі та поза школою. Якушкін Олександр Андрійович, секретар партійної організації, голова профспілки, організовує і відповідає за стан соціалістичних змагань в школі, участь членів профспілки в ідейно-політичному житті села та суспільно-корисній праці, оволодіння передовим методом своїх колег.

Жулай Ф.П. заступник секретаря парт. організації, керівник ПвП, відповідає за військово - патріотичне виховання в школі. Йому завжди болить ціна нерозсудливості і безвідповідальності. Завжди розважливе із щільним підтекстом дотепне його слово підтримується оточуючими.

Жулай Ф.П., з цим прізвищем постає у весь зріст поет і громадянин, у вдячності до рідної землі і вболівання за неї, в любові до культури свого села, в невсипучих турботах за природу рідної землі. Він ніколи не зраджував пам’яті свого брата, Василя Робочого, воїна – підпільника Великої Вітчизняної війни. Завжди виступає проти перекручень в історії України, історії Великої Вітчизняної війни, проти лжепатріотів України. Велику роботу Федір Петрович проводить по створенню Ленінської кімнати, яка стала центром ідейно-політичного виховання учнів та вивчення спадщини В.І.Леніна.

В новому жил масиві здається в експлуатацію новий 70-ти квартирний будинок. В ньому отримали квартири й вчителі школи. Вже 15 вчительських сімей живуть в нових квартирах (див. додаток №16).

Через річку Арбузинка споруджується новий тросовий місток, проводиться реконструкція укріплення.

7 лютого 1986 року під час переходу по тросовому містку впала в крижану воду учениця підготовчого класу Гущіна Віталіна. Це побачила учениця 10 класу Коло грива Альоша, яка негайно кинулася по кризі в воду і врятувала дівчинку. Зняла з неї одяг, вдягла в свій і понесла додому. Директором школи рятівниці була винесена подяка.

Маючи прибуток з продажу м’яса свинини та зразкове ведення підсобного господарства 30 учнів поїхали на екскурсію до м. Одеси.

В школі продовжується цікаве й змістовне життя наповнене турботами про навчання і покращення дисципліни. Проходять цікаві зустрічі з колишніми учнями школи, з тими, хто пройшов пекло Афганістану і живим прийшов до своєї домівки: Дяченко Василем Григоровичем, Ляховецьким Петром Леонідовичем, Колісниченко Олексієм Миколайовичем, Бойчуком Миколою Васильовичем, Гордієнком Михайлом Миколайовичем.

25.06.1987 року нагороджено Похвальними грамотами за особливі успіхи у вивченні окремих предметів: Сущенко Аліну з хімії, біології та фізики, Демиденко Світлану з хімії та біології. В процесі навчання учні залучаються до роботи в народному господарстві, набувають навичок продуктивної праці..

За відмінну роботу по збиранню овочів, правління колгоспу ім..22-х Червоних Партизанів нагородило 10 клас школи туристичною путівкою до м. Волгоград. 60 дітей поїхало на екскурсію до м. Очакова.

 Важливим елементом ідейно-виховної роботи в школі є не тільки почуття відповідальності за навчання, а й великі можливості прилучатися до цікавого світу мистецтва. Всесоюзний організаційний комітет по проведенню фестивалю, нагородив золотими медалями Лауреатів другого Всесоюзного фестивалю народної творчості присвяченого 70-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції – народний самодіяльний танцювальний колектив «Пролісок» та Народний агітаційно-художній колектив «Юність», створені на базі Трикратської СШ. Медалями фестивалю нагороджено 26 учнів школи.

В 1989 році згідно рішенню батьківського комітету 50 учні звільняються від оплати за харчування в школі. Це учні багатодітних сімей та одиноких матерів.

У відповідності до закону СРСР «Про загальну військову підготовку» в школі, в 1989 – 1990 н. році вводиться заняття за програмою ПВП для учнів 9 – 10 класів. На виконання цього наказу призначено лейтенанта запасу Багнюка В.М. Створюється рада по воєнне – патріотичному вихованню. З метою активізації роботи, раду очолює директор школи, замісник у нього – організатор позакласної роботи Сидоренко А.В., члени ради: воєн рук Багнюк В.М., зав. бібліотекою Сисун С.М., ветеран війни Дмитрієв М.М. В школі проходять уроки мужності, на яких присутні гості, воїни 58-ї гвардійської дивізії. Силами гуртків художньої самодіяльності поставлено тематичний концерт для визволителів. Повертаються останнім ешелоном з Афганістану воїни – інтернаціоналісти колишні учні школи – Озерянський Михайло Петрович та Гаврик Валентин Степанович.

1990 рік – рік 45 річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Дбайливі дитячі руки прикрашають пам’ятники. На свято Перемоги вчителі і учні прийшли до могили загиблих з вінками. Застигаючи в мовчанні учнівські ряди, коли читають імена полеглих героїв. 22 червня 1990 року 35 учнів в три вчителі Дроб’язко Г.І., Макаренко Г.В., Сидоренко А.В. їдуть до берегів Південного Криму. Екскурсія та відпочинок відбуваються за рахунок місцевих підприємств сільської ради.

В школі на цей час працює 28 вчителів і вихователів, медсестра, лаборант, бібліотекар, інструктор по тракторній справі, два керівника гуртків художньої самодіяльності, завгосп, 10 прибиральників, прачка, 2 сторожа, двірник, 2 кочегара – всього 51 особа. Для учнів створено всі умови для успішного навчання. На районних олімпіадах з хімії та біології ряд учнів виявили хороші знання з вказаних предметів і зайняли перші місця. За хорошу підготовку учнів до олімпіад вчителю Дроб’язко Галині Іванівні оголошено подяку «Вона давно її заслужила, - говорить вивхованка Галини Іванівни, Грідасова Світлана, що навчається в Одеському університеті, - за ті золоті зерна добрих почуттів, які так терпляче сіяла вона в наших серцях».

З 25 квітня по 1 травня 1991 року в Трикратській СШ проведена позачергова атестація вчителів та вихователів. Згідно рішення педагогічної ради встановлено кваліфікаційні категорії:

- Біла С.Х. – спеціаліст вищої категорії

- дев’яти вчителям – спеціаліст І категорії

- чотирнадцяти вчителям – спеціаліст ІІ категорії

Усвідомлюючи, що  техніка читання – головний спосіб виховання навчання учнів, класоводи початкових класів Вовк Надія Василівна та Ільчанінова Олена Леонідівна добилися відмінного успіху в розвитку техніки та виразності читання. Це ті вчителі, які в перші роки свідомого життя дітей, запалює в їх серці вогонь людської правди, хто відкриває перед ними широкі шляхи боротьби і вири за добро і справедливість.

Вдруге за всю історію школи випускник Бокотько Олександр Вікторович, що в своєму атестаті має 100% багаж п’ятірок . срібною медаллю за хорошу успішність, нагороджено Альошина Віталія Петровича. Похвальним листом нагороджено випускника Тітова Григорія Івановича.

Закінчився навчальний рік. Для 31 учня, Дроб’язко Г.І. та Бердик Л.Ф. випала нагода поїхати відпочивати з екскурсією до м. Ленінград. Вони її успішно використали. А колектив художньої самодіяльності школи під керівництвом В.А.Ярошенко, став Лауреатом першого свята народної творчості в м. Миколаєві. колектив виступив в школі №33, на кораблебудівному заводі та на вулиці Радянські.

В школу прийшла державна програма розвитку української мови на період до 2000 року. На вчительських зібраннях знайомилися з законом «Про мови в Українській РСР», в якому йдеться про сприйняття формування в молоді розуміння соціального призначення української мови, як державної. Перед вчителями стоїть завдання – забезпечити її обов’язкове вивчення в школі.

Розроблена концепція середньої загальноосвітньої школи, педагогічної освіти, національної системи виховання, що сприяє відродженню й розвитку національної культури. Розпочинається здійснення переходу на викладання предметів українською мовою.

Завдяки гурткам Вознесенського ДЮЦ, що працюють на базі Трикратської СШ, активізувалася пошукова та дослідницька робота щодо вивчення історії культурного надбання, фольклору, етнографії, побуту, традицій, обрядів і звичаїв українського народу.

24 учні прийняло участь в постановці театрального спектаклю «Трикратське весілля», «До води».

Оновлюється зміст виховного процесу в школі. Практикується проведення конкурсів на краще знання рідної мови, літератури, мистецтва.

Дякуючи пошуковому загону, до Трикрат повертається величезна кількість експонатів, що належали нашому земляку Анатолію Миколайовичу Рожку. Член спілки письменників і член спілки художників України жив і працював останні роки свого життя в м. Харків. В школі проходять зустрічі з братами А.Рожко та  з сином поета. Читаючи вірші, демонструються його художні твори: живопис, графіка, портрет. В класі української мови і літератури відкривається «Бабусина оселя». В неї учні на чолі з Білою С.Х. та Сидоренко А.В. демонструють зібрані етнографічні матеріали. Група «Пошук» краєзнавчого гуртка ДЮЦ, виготовляють альбом по фольклору рідного краю, куди входять легенди «Біла гора», «Брідський колодязь», «Білі лебеді над яром», «Ленькині скали», «Така її доля» та багато інших переказів, пісень, приказок, що були знайдені, записані в нашому селі.

27.05.1992 року вдало виступили в зональних змаганнях з ручного м’яча і показали хороші результати команди хлопців та дівчат по ручному м’ячу. Команді хлопців присвоєно ІІ спортивний розряд, команді дівчат – ІІІ, а за якісну підготовку до обласної спартакіади школярів, учні Трикратської школи за І місце в спартакіаді району за 1991 – 1992 навальний рік комісія постановила присвоїти Білому О.Г. – вчитель вищої категорії

За плідну роботу у вихованні в учнів національної свідомості в позакласній роботі з народознавства, оголошується подяка класоводу ІУ класу Вовк Надії Василівни і вручено премію в сумі 500 крб. премійовано й увесь педколектив та технічні працівники – всього 50 осіб. В цьому ж році присвоєно Варфоломієвій А.В. кваліфікаційну категорію – вчитель ІІ категорії.  

З метою організації та впровадження пропаганди фізичної культури і спорту, здорового способу життя, в школі створено спортивний клуб «Гарт». Розроблено план фізично – оздоровчих і спортивно-масових заходів для учнів та вчителів. Створено волейбольну команду з працівників школи, яка проводить змагання з спортсменами колгоспу, підприємств. Збирається матеріал на спортивну тематику, оформлено альбом, наглядну агітацію, де висвітлено спортивні рекорди школи.

Випускники 1993 року Антонова Яна Іванівна та Балдак Наталка Павлівна добилися своєю наполегливістю та працелюбством 100% успішності. В їх атестатах зрілості тільки оцінки «5». Іванюта Ірина Михайлівна, Пишна Людмила Володимирівна та Бородуліна Тетяна Леонідівна те дибилися високих результатів в навчанні. Майже всі ці випускниці поступили навчатися у вищі навчальні заклади України. По закінченню школи учні 5 – 7 класів поїхали на екскурсію до м.Одеси.

Згідно районних заходів по відзначенню 50-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні та ознайомлення учнів школи на бойових традиціях радянських воїнів, ознайомлення з пам’ятниками, пам’ятними місцями створено в школі туристичну групу з учнів 9 – 10 класів, керівником якого призначено капітана у відставці Бурганенко О.О. туристична група пройшла по маршруту : (рухаючись попід річкою Південний Буг) – Вознесенськ, Яструби нове, Білоусівка, Дмитрівна, Нова Одеса.

В школі складено план заходів по відзначенню 50-рісся перемоги у Великій Вітчизняній війні. Проводяться зустрічі з воїнами – визволителями с.Трикрат. до музейної кімнати надходять нові і нові експонати. Краєзнавці школи поповнюють полички новими знахідками.

Учасник війни Ярковським Семен Іванович передає до музею альбом з своїми записами про створення колгоспу ім..22-х Червоних партизанів, згадки про Велику Вітчизняну війну, розвопідь про земляків, що загинули, визволяючи народи Європи.

1996 рік – в школі працює 54 особи, 28 вчителів. Найбільше за всю історію школи. Протягом навчального року колектив школи працює і сплановує всю виховну і навчальну роботу по виконанню проблемного питання школи «Виховання школярів на традиціях рідного краю».

Відродження історичного минулого села та Вознесенщини, виховання у підростаючого покоління любові до землі своїх предків, де гуртківці школи та ДЮЦ брали участь у змаганнях юних краєзнавців в рамках Всеукраїнського руху «Моя земля – земля моїх батьків».

Добре виступили гуртки художньої самодіяльності на районному огляді художніх колективів шкіл Вознесенського району, де зайняли ІІ місце.

Слід відзначити зростання вокально-хорового жанру, фольклору, драматургії, хореографії.

Всяка праця у нас потрібна і почесна але я хочу повторити: немає більш почесної справи, ніж бути вчителем, адже вчитель у процесі нелегкої своєї праці формує людину, а людина – це найпрекрасніше!

В зв’язку з погіршенням економічного становища держави, вперше вийшов наказ Райвно про закриття школи на час зимових канікул. Завуч школи Багнюк В.М. та завгоспу Дмітрієву А.М. відобразити це у табелях на зарплату. В зв’язку з важким економічним становищем держави на початку 1997 року розпочалося звільнення вчителів та техпрацівників. Розпочалося скорочення штату. Згідно наказу Райвно № 5 від 16.01.1997 року «Про розподіл бюджетних асигнувань» звільнити по ст..40 КЗпП України з 31.03.1997 року

1. Якушеву Галину Костянтинівну
2. Якушкіна Олександра Андрійовича
3. Раленко Володимира Васильовича
4. Юзефович Володимира Дмитровича
5. Юзефович Людмилу Іванівну
6. Гуру Івана Романовича.

Почалося скорочення навантаження вчителів школи. Відбулося скорочення шкільного компоненту, з’єднання груп з трудового навчання в 5 – 7 класів та 10 – 11 класів. Припинилося викладання російської мови, образотворчого мистецтва та музики в 1 – 7 класах. А з 01.04.1997 року припинилося викладання трудового навчання в 5 – 11  класах. З’єднали групи по вивченню іноземної мови в 5 – 9 класах. Припинилося викладання «Охорона здоров’я учнів». Скорочено 0,5 ставки мед. сестри, 9 годин гурткової роботи, уроки «Народознавство». 17.06.1997 року 21 учень випускників отримали атестати зрілості,8 з них нагороджено грамотами за особливі успіхи у вивченні окремих предметів.

В кінці 1997 року урочисто проводили на пенсію Білого О.Г. Керуючи вчителями, він ніколи не ставив себе над ними. Здібний педагог, ентузіаст, дбайливий вихователь учителів і учнів, ініціативний керівник, справедливий та чуйний товариш – так характеризували його клеги по роботі та адміністрація Райвно.

1998 рік розпочався з приємних повідомлень для школи. В районному огляді художніх колективів – колективи художньої самодіяльності Трикратської школи, посіли перше місце серед шкіл Вознесенщини.

Легенда, назва якої – життя, продовжується! Як і продовжується історія, літопис нашої школи. З 1941 року по 197 рік включно з нашої школи пішли в великий світ 1231 учень, які отримавши атестати зрілості за 10 чи 11 класів, через кожні п’ять років зустрічаються в рідній їм школі, щоб розповісти про свої успіхи і невдачі, подякувати вчителям за науку, за недоспані ночі, згадати неповторні роки свого життя, коли вони прожиті недаремно, коли і як зумів, встиг зробити щось хороше, корисне, потрібне людям, країні.

Першого травня на зустріч приїдуть запрошені гості. Школа дуже рада вітати Гусака Степана Андрійовича, який закінчив школу в 1954 році. З ранніх літ він захопився дивовижним світом поезії. Його твори друкувалися і друкуються в періодиці, зокрема в журналах «Україна», «Вітчизна «Перець», Вус», «Рідна школа». В 1997 році вийшла його нова книга «Медовий місяць». Пишаються трикратні випускником 1956 року Дмітрієвим Борисом Івановичем, усі називають його «Великим лікарем», йому складають шану люди всіх професій і національностей. Закінчивши Трикратську школу, а потім різні медичні інститути, працюють багато ще лікарів, це: Калина Віталій Федорович, Калина Тетяна Федорівна, Савченко Наталія Миколаївна та багато інших.

Велика любов до професії вчителя у колишніх випускників Трикратської школи. Математик Сопунова А.П. передала своїй учениці Макаренко Ганні Вікторівні натхнення, педагогічну витримку, принциповість, а та в свою чергу виховала теж достойного математика Демиденко Світлану Борисівну. Можна було б назвати десятки, сотні імен, яких виховали наші вчителі, які віддали сили, знання і енергію на виховання молодого покоління в дусі любові до незалежної України.

Живи, школа!